Головна » Матеріали » РАДА-ПОРАДА » ПОРАДА ВЧИТЕЛЯ

Що робити , якщо дитина не вміє грати з дітьми ?
06.12.2013, 18:57
Питання:
 Моєму синові 3,5 роки і він зовсім  не   вміє  гратися з іншими  дітьми . Як тільки він бачить  дітей  на дитячому майданчику, його  не  можна втримати. Але вже за п'ять хвилин починаються крики і сльози. То він щось забирає в  дітей , то штовхає когось, то намагається взяти участь у чиїйсь грі, а якщо його  не  приймають, то починає ламати побудоване.

 Діти  починають плакати, їх мами починають висловлювати свої претензії. При цьому мій Денис особливої уваги на це  не  звертає, але якщо я намагаюся забрати його з майданчика, закочує справжню істерику, і при чому таку, від якої розбігаються всі інші. У чому причина такої поведінки? Вона стала проявлятися буквально останні два - три місяці. А до двох з половиною років він взагалі був просто паінькою. І як я маю в цих випадках себе вести? Я розумію, що він сам винен, але мені його теж шкода.
Відповідь:
 Мабуть, у такій ситуації логічніше все ж таки забрати свою  дитину  з майданчика, а  не  чекати поки розійдуться всі інші. А наступного разу вибрати  не  настільки людне місце для прогулянки та спробувати для початку допомогти йому організувати гру з якимось одним партнером, взявши при цьому на себе роль партнера, а  не  керівника.

 Трирічна  дитина  ще  не  в змозі сама безконфліктно взаємодіяти з однолітками, адже вона звикла спілкуватися в основному з дорослими, які в грі завжди поступалися, підгравали, створювали пільгові, комфортні умови. А тепер, спілкуючись із однолітками, йому треба вчитися взаємодіяти на рівних, щоб виконувати свої інтереси, але з огляду на інтереси інших. Цей досвід пізнання життя  не  може бути безболісним і безконфліктним. І тут спроби дорослих відрегулювати процес взаємодії  дітей  часто  не  тільки не сприяє їх соціалізації, але й навпаки, перешкоджає цьому.

 Вам, напевно, не раз доводилося чути на дитячому майданчику керівні вказівки дорослих типу: «Не чіпай хлопчика,  грай  сам». «Якщо, хочете  грати  разом, то обміняйтеся іграшками». « Не  реви! Якщо образили, дай здачі! ». « Хочеш взяти чужу іграшку, треба спочатку попросити, сказати «дай, будь ласка» тощо. Зазвичай такі зауваження робляться категоричним тоном,  не  сприймаючим заперечень. Дорослі в такий момент  не  замислюються над тим, який приклад для наслідування вони дають малюкам, і, як правило, вважають ці кроки оперативним рішенням ситуацій. А  діти  засвоюють цей тон як цілком прийнятний для взаємодії з іншими. І через деякий час так само категорично заявляють одне одному: «Давай мінятися, я тобі дам свою машинку, а ти мені свою». Або: «Я ж сказав« Дай, будь ласка! », Значить, ти мені маєш дати!». А оскільки ні дружності, ні готовності до співпраці тут немає, то й ситуація,  не  дивлячись на правильну форму, по суті, все одно складається конфліктна. При цьому присутність дорослих на майданчику  не  тільки  не  стимулює в  дітях  бажання знайти компромісний варіант, але і, навпаки, додає впевненості у своїй захищеності. При цьому  не  шукаються нові форми взаємодії, а, навпаки, використовуються вже відпрацьовані, перевірені в домашньому колі. Істерики, частіше за все є  не  стільки емоційним зривом, скільки демонстративною формою протесту, розрахованою на дорослого глядача.

 Для  дітей , що  не  відвідують дитячі дошкільні установи, ідеальною формою навчання іграм, є спільна гра, коли дорослий виступає в ролі « граючого  тренера», що подає приклад і розвиває навички комунікації. Більш жорсткий спосіб навчання передбачає спонтанний, природний процес соціалізації, що проходили більшість сьогоднішніх батьків у своїх дворах, під'їздах і на вулицях. Тоді їм в силу обставин, методом проб і помилок доводилося виробляти свою тактику взаємодії з різними партнерами. Прибічники цього способу соціалізації, приводячи своїх  дітей  на дитячі майданчики, повинні запастися терпінням і витривалістю і дати можливість своїм чадам отримати свій досвід, виходячи з того, що немає досвіду позитивного і негативного, є просто досвід. А от коли цей досвід у якості протесту, образи або опору буде отримано, треба допомогти  дитині  засвоїти його, максимально доступно пояснивши їй, чому так сталося. Негайного втручання вимагають тільки ситуації, небезпечні для життя та здоров'я  дітей . Всі інші, в тому числі й конфліктні, корисні з точки зору життєвого досвіду.

 Спробу дорослих своїм регламентуючим втручанням відрегулювати процес гри на дитячому майданчику, по суті,  не  можна віднести до виховательського або педагогічного процесу, оскільки в дошкільному віці  діти  навчаються наслідуючи, а  не  слухаючи і розуміючи. Тому така практика взагалі більш схожа, на «відрубування хвоста по частинах», оскільки неефективний спосіб взаємодії, що викликав протест інших учасників гри, в результаті батьківського втручання  не  засвоюється  дитиною , і, відповідно так само неефективно використовується ще раз і ще раз. Кількість образ і претензій до інших при цьому зростає, а правильні висновки у відношенні своєї поведінки  не  робляться. У майбутньому, це лише ускладнить процес адаптації в будь-якому колективі. Так що і жаліти і любити своїх  дітей  треба розумно.

 Тетяна Орлова, психолог центру "Світ Гармонії"

 За матеріалами uaua.info
Категорія: ПОРАДА ВЧИТЕЛЯ | Додав: lani | Теги: грати, якщо, вміє, дитина, робити, дітьми
Переглядів: 1176 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0

----- -----
Всього коментарів: 0
avatar